FANDOM


§ 5. ГОТІЧНА УКРАЇНА

НАПИСАВ ДІД СВИРИД 03 серпня року 2014 од Р.Х. ОПУБЛІКОВАНО В ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Стародавні готи - ето не ці, сучасні готи, які посипають обличчя пудрою, підводять очі сурьмою, квецяють губи червоною помадою та одягаються в усе чорне. Нє! Стародавні готи були волохаті, брутальні і вонючі. Жили вони у Скандінавії, серед унилих ландшафтів. Життя в готів було скушне і лише два развлєченія: наїстися мухоморів та піти когось пограбувать. Ілі наоборот.


Коли в ІІ столітті н.е. грабувать у Скандинавії стало нікого, готи, які мешкали на однойменному острові Готланд, повсідалися у свої драккари, разом з жінками, дітьми, конями, рабами та іншою худобою. Конунг Беріг дав команду "паднять швартови" і всі рушили в путь, в Європу. Де по слухам жили багаті й ніким ще не грабовані страни і народи, а в лісах росли особенно вкусні мухомори. Нєкоторі історики щитають, шо іменно готи начали процес Великого переселення народів, який тягнувся кілька століть, протягом котрих Європа нагадувала шось середнє між вокзалом, циганським табором і отаманщиною времйон гражданської войни на Вкраїні.

Висадившись на берег готи узнали про существованіє Римської імперії, де якраз в ето врем'я проходив чемпіонат Європи среді гладіаторов. Готи попробували були попасти на стадіон без білєтов, но получили від імператора Марка-Аврелія, який не любив безбілєтніков, готічних піздюлін після чого вони сумно побрели на восток, з горя вщент розбиваючи всі племена, котрі траплялися на їхньому шляху. Від готів тоді вигребло даже свірепе плем'я вандалів, которі позже, в 455 году прославилися тим, шо грабуючи Рим, нищили ісключітєльно самі ценні пам'ятки римської культури. Що среді прочого свідчить про наявність у вандалів тонкого художнього смаку.

Но верньомся к готам, котрі просуваючись с песнями і плясками Європою розшугували всі встречні й поперечні плємена, заставляючи їх швидко тікати з насиджених місць. Тікаючи, ці племена, в свою очередь, проганяли інші народи вже з їхніх місць і цей принцип доміно тягнувся довольно довго, пока всі вкінець не перемішалися і временно вгамувалися - аж до приходу гуннів. Но о гуннах речь у нас в наступному параграфі, не будем отвлєкаться.

Готи йшли по тєм временам чрезвичайно швидко і за якихось сто років добралися до Дніпра. Єслі комусь інтєресно, той нехай читає про цей турпоход "Гетіку" ізвесного готського історика Йордана (нєкоторі щитають, шо Йордан був аланським істориком, бо його папа був аланцем - но це нам не важно). В любом случає, Йордан ізложив всьо дуже докладно, хотя й прибрехав немало.

За врем'я познаватєльної екскурсії готів країнами Європи в Римській імперії проізошло багато інтєресних собитій. Например, пока готи продиралися болотами Полісся (не іначе, як у пошуках мухоморів) в Римі взошла звєзда чемпіона гладіаторських боїв - імператора Коммода. Но поскольку в те время тєлевізорів ще не було, поєдінков Коммода готи так уже ніколи й не побачили. Лише їх далекі нащадки змогли посмотреть фільм "Гладіатор", де у фіналі сразилися Максімус і Коммод, і роль Максімуса іграв Рассел Кроу. Но дід етот поєдінок комментірувать не буде, бо ето уже художественний вимисєл. А для нас важнєє за все історична правда.

А історичні дані нам розказують, шо пока у Римі думали, шо робити з дебілом Коммодом, готи, під керівництвом вождя Філімера, довго й тяжко продиралися через поліські ліси й болота. Особенно тяжко готам прийшлося в районі Прип'яті - многіє погіблі. Чи то там дійствітєльно якась аномалія природна, но Чорнобильську АЕС явно ставили люди, которі Йордана не читали. Бо хужого місця для атомной елєктростанції й не придумать, а Йордан же ясно предупреждав.

Скоріше за все, готи тоже в S.T.A.L.K.E.R. по сєті не ганяли, бо здуру залізли в зону повишенной аномальності, з усякими снорками, вижигатєлями, контрольорами і прочою нечистю і натерпілися там такого страху, шо о возвращенії в ті місця й думати боялися.

Перелякані чорнобильською зоною і виснажені готи приперлися нарешті до Дніпра, де в ті времена було ще багато прекрасних незагороджених олігархами місць для пікніків і сімейного відпочинку. Готи нажарили шашликів, наїлися, накупалися в Дніпрі та рішили, шо харош ноги бить - кращого місця для заснування своєї держави й не придумать. Дуже їм еті місця понравилися.

Однако, рішили всьо же посмотреть, а шо там на лівом берегу, за Троєщиною проісходить. Історик Йордан розказує, шо готи построїли міст і коли переправлялися по ньому на лівий берег Дніпра, міст обломався, розділивши готів на дві часті. Таким образом, інженерна ошибка готських мостостроїтєлєй призвела до розділення готів на два народи: остготів і вестготів. Історія дуже причудліва штука і згадана аварія на Дніпрі мала далєкоідущі послєдствія - остготи щитаються одними з предків сучасних італійців, а вестготи виродилися у современних іспанців та португальців. Січас ці народи єднає лише те, що вони чудово грають у футбол і часто друг проти друга. А що було б, єслі б міст на Дніпрі не обломався? Шо було б з міровим футболом?

Остготи, тоїсть та часть, шо опинилася на лівому березі продовжила екскурсію, де, предположітєльно на Полтавщині, нарвалася на месне плем'я спалів - огромних і дуже сильних людей. В кривавій битві готам удалося перемогти спалів, но тільки благодаря своєму многократному числєнному превосходству. Але ще довго остготи згадували то плєм'я зі страхом та содроганієм. До наших часів пам'ять про полтавське плем'я спалів сохранилося у слові "ісполін". Старі люди подейкують, шо не всі спали тоді загинули, бо час від часу в тих краях і досі народжуються люди неймовірної фізичної сили. Напрімер Іван Піддубний, та інші полтавські силачі.

Після битви із спалами готи добігли до Азовського моря, льогко захватили Таврію, увійшли в Крим і частічно переправилися через Керченську протоку. Там остготи шуганули месних кочівників і за нєіменієм ні карт, ні GPS вперлися в Кавказькі гори. Гори неприятно нагадали готам унилу Скандінавію і вони рішили вернутися до теплого моря.

В то же время, та часть готів, яка лишилася на правому березі, тоїсть, вестготи, не дождавшись своїх соплєменників, потроху рушила на південь, до Чорного моря і Дуная, де їм особенно понравилися Черкащина, Кіровоградщина, Причорномор'я, в общем - всьо-всьо їм дуже понравилося.

По Дунаю проходив кордон із Римською імперією, котрий величезна армія готів форсувала у 250 році і напала на римську провінцію Дакію та пішли вторглася далі, у Фракію. Готів з радістю підтримали сармати та другі місцеві народи, котрим повоювать було за щастя, особенно з багатим Римом. Це була одна з кровопролитних римо-готських воєн, в якій Риму пока вдалося отримати дуже важку перемогу. Хотя у решающем сраженії загинув римський імператор Децій та його син. Вояки ці готи були, канєшно, хароші. Але лучше б вони в футбол грали, чим убивали живих людей.

Розселені по всьому Придніпров'ю аж до Причорномор'я готи по всій відімості централізованої держави не мали, хотя з гордістю називали свою країну Ойум - країна річок, озер, лугів, тобто рай земний. І жили вони там радісно та щасливо, хотя й недовго. Мали навіть свою столицю, котра в різних істочніках називається по-разному. Дєдушці більше всього до вподоби назва готської столиці Данпарстадт - тобто місто на Дніпрі. Де конкретно знаходилася столиця готів, вчоними не установлено. Щитається, що це міг бути і сучасний Київ, і острів Хортиця. Ця історична таємниця ще чекає на свого дослідника і дєдушка надіється дожить до того дня, коли буде знайдено столицю легендарного Ойуму.

Готи в археологічній науці ототожнюються з черняхівською культурою, назву якій дав видатний київський археолог Вікентій Хвойка, розкопавши в 1901-1902 роках могилиник коло села Черняхів, Кагарлицького району, Київської області. Дід нагадує - це той самий Хвойка, про якого йшла мова у третьому параграфі, де розказувалося про трипільську культуру. Удівітєльним образом, межі поширення черняхівської культури майже співпадають з межами трипільської культури, що доказує - древні люди знали де селитися, а територія України в цьому смислі самий приємний куток планети. На цьому співпадіння не закінчуються - дєдушка в свойо врем'я експериментально доказав, шо самогонка, яку варять у селі Черняхів за своїми тактико-технічними показатєлями нічуть не уступає самогонці, яку варять у селі Трипілля. Так шо Вікентій Хвойка таки знав толк у археології.

Знахідки археологів, які досліджують черняхівську культуру, доказують, шо мова йде про дуже високий рівень розвитку ремесел. Посуд та кераміка свідчать про розвиток гончарства і той факт, що для виготовлення масово використовувався гончарний круг. Високого рівня досягла металургія, ливарство і ковальство, а майстерність ювелірів, які виготовляли срібні і навіть золоті прикраси, й зараз здатна приємно вразити українських модніц.

Житла будувалися великі, значить люди жили великими родинами. Поселення, шо удівітєльно для тої грізної пори, не укріплювалися. З того можна зробити висновок, що різні племена і народи, які жили в Середньому Подніпров'ї, між собою не ворогували, а скоріше торгували, культурно обмінювалися, і змішувалися між зобою, взаємно одне одного культурно і економічно збагачуючи.

Єдина фортифікаційна пам'ятка тої пори - Змієві вали, залишки яких і досі добре видно например у південній Київщині. Але конфігурація Змієвих валів дозволяє однозначно стверджувати, що мова могла йти лише про колективну оборону від степових кочівників. До речі, Змієві вали й до цих пір вражають совїми розмірами. Коло села Ходосіївка, під Києвом, вал такої висоти, що за ним спокійно можна сховати бронепоїзд. Злазячи недавно по схилу того вала дід мало ноги не поламав, такий крутий там схил. При тому дід був абсолютно трезвий і уважно дивився під ноги.

А як було штурмувати отой вал півтори тисячі років тому, коли він був ще укріплений, а зверху на нападників кидали всякі тверді, гострі, гарячі та інші неприємні речі. Будете в тих місцях, обов'язково огляньте рештки Змієвих валів - вони не такі розрекламовані, як Велика Китайська стіна, але від того не менш цікаві. І крім того, це наша з вами Історія, яку слід знати.

Тут треба дати нєкоторі пояснення, чи доречно цілком ототожнювати черняхівську культуру виключно з готами. Німецькі археологи нацистських часів безапеляційно стверджували, що готи, як германські плємена, обладають монополією на всю найбільш розвинену матеріальну культуру на територіях, де вони проходили. Під час війни, німецькі вчоні, які прийшли на нашу землю услід за вермахтом, намагалися провести археологічні дослідження, які б однозначно доказали - нємци круче всєх. А также обгрунтували б територіальні претензії - єслі германці жили на цих землях ще в ІІ-IV століттях н.е., то значить і тут має бути Велікая Германія, а Дойчланд, как ізвесно, юбер аллес.

Дєдушка відносить мнєніє нацистських археологів до розряду "антинаукова хуйня" і придержується думки про поліетнічний склад населення цієї пори. В то врем'я на цій території, окрім готів жили і племена скіфо-сарматської культури, і фракійці, і даки, і, звичайно, слов'яни-анти. Всі вони відносно мирно співіснували на цих територіях, про що свідчить багато деталей, зокрема те, що в різних місцевостях спостерігаються відмінності у виробах з кераміки, відрізняється архітектура жител та виготовлення металевих знарядь праці.

В будь-якому випадку, навіть войовничі та жорстокі готи, потрапивши на нашу землю, якось потроху стали вести себе, як нормальні люди - почали більше працювати і менше воювати. Про що свідчить суттєве зменшення знахідок зброї, бойових наконечників до стріл, а більше мирних знарядь праці. Тому не дивно, що в готському епосі Ойум згадується як найщасливіша пора в історії готів.

Є свідчення, шо готи даже прийняли християнство. А поскільки в цих місцях вони могли його прийняти лише від візантійців, то з деякою натяжкою можна говорити, шо готи були православними

Мирне життя дуже не нравилося одному з останніх готських королів Германаріху, якого нєсколько лизоблюдськи воспевал Йордан. Германаріху хотілося воєнної слави і на якомусь етапі йому удалося об'єднати під своєю владою остготів та вестготів, розбити слов'янське плем'я венедів, і даже обкласти даниною угро-фінські племена в далекому Поволжжі. Также воював із слов'янами антами, но покорить їх не встиг, бо случилося непредвідєнне - на сцену міровой історії вийшли гунни.

Перша ж битва показала Германаріху, шо в сравнєнії з гуннами він пацан і сопляк і від осознанія цього історичного факта Германаріх наклав на себе руки. Хотя дєдушка і шанує історика Йордана, який Германаріха всячеськи хвалить, но самому дєдушці Германаріх нагадує таке собі готське хуйло, шо вознамерилося всіма вокруг керувати. Но нарвалося на болєє сільного протівніка і здулося. Подобне в історії не раз траплялося і дєдушка уверен - ще не раз трапиться.

Дальнєйші собитія вже пов'язані з появою на міровой арені і в історії України гуннів, а ето вже тєма наступного параграфа.

Упреждая можливі питання, коментарі, чи побажання - да, дєдушка читав "Меч Арея" Івана Білика.

Гіпотеза Білика, що гунни - слов'яни і предки українців, а їхній вождь Атілла - насправді київський князь Богдан Гатило дідуся повеселила, но не переконала. Дід прибічник науково бездоганно обгрунтованих концепцій, тому в наступному параграфі, який присвячується гуннам, дотримуватиметься загальноприйнятого в науковому середовищі підходу.

Виноски

Ad blocker interference detected!


Wikia is a free-to-use site that makes money from advertising. We have a modified experience for viewers using ad blockers

Wikia is not accessible if you’ve made further modifications. Remove the custom ad blocker rule(s) and the page will load as expected.

Відвідайте інші вікіпроекти на Вікія!

Випадкова вікі